Есе
Зимові примхи
Минула осінь,
а цариця-зима не поспішала вступати в свої володіння. Кожного року ми з
нетерпінням чекаємо, коли ж нарешті й до нашого міста завітає справжня, сніжна
та яскрава зимонька. Моє любе місто Кривий Ріг – промисловий гігант, тому
побачити білосніжну завірюху, чистий свіжий сніг, який би сіяв під блакитним
наметом неба можна вкрай рідко. Традиційно наше місто поглинає монотонний,
набридливий дощ, або сіра, глуха мряка. Навколо всі сумні, мляво пересуваються
за своїми нагальними потребами, переступаючи через тягучу грязюку. У більшості
людей гнітючий і безбарвний вираз обличчя. Йдуть собі мовчазні, ніби навколо
гнила та туманна осінь, а не зима, яка ось-ось подарує радісні новорічні свята.
Але цього року диво сталось!
Зима на місто
впала враз і зовсім не очікувано. Повалили такі могутні сліпі сніги, що занесло
навіть двері будиночків. Щоб вийти на подвір’я, треба добряче попрацювати, взявши лопати до рук та
відкидати невеличкий прохід. А коли ми опинилися на вулиці, то перед нами
відкрилась дивовижна панорама. Все навколо вкрив біло-чистий іскристий сніг.
Немов ми якимсь дивним чином потрапили до казкової неходженої пустелі. Сніг
всюди! На деревах, на телеграфних стовпах, на дахах лежав м’якою, пухнастою
ковдрою, яка від вітру не розліталася, а навпаки, міцно трималася за все, на що
її накинула вправна господиня-зима. Куди не глянеш, всюди чисто й світло, аж на
душі добре й радісно! Тихо, наче знаходишся не у місті, а десь на окраїні
глухого забитого українського села. Не тривожать дивну, зимову тишу ні мотори
автомобілів, ні чавкання людського взуття у багнюкі, все завмерло у крижаній
красі. На дахах невеличких будиночків метелиця, як справжня майстриня,
нагорнула ажурні сугроби, схожі на смачне бізе. А збоку зависло вранішнє сонце
і розставило світосяйні акценти на сніжно-синіх дорогах. У сонця багато ласки.
Воно не те літнє, спекотливе, яке пряжить і від якого хочеться утекти в тінь,
заховатися, а світле, миле. Від цієї краси завмирає серце, хочеться радіти й
дарувати іншим безмежне щастя, безтурботні дні, веселі свята.
Заморені, але
дуже щасливі поверталися ми додому. Гралися сніжками, ліпили снігову бабу,
переховувались один від одного у величезних штучних горах зі снігу, які з’являлись
завдяки вправним тракторам, котрі розчищали вулиці міста. Висипав на вулицю люд
з лопатами, й ну згрібати сніжні замети. Робота важка, але приносить величезне
задоволення. Дорослі усміхнені, на обличчях з’явився ніжний рум’янець. Але
найголовніше те, що цьогорічні примхи зими змусили людей забути про нудний
побут, сірі дні, невідкладні професійні справи і дали змогу помилуватися
швидкоплинною красою явищ природи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий